Управління конкурентоспроможністю аграрних підприємств: теорія, методологія, практика

Abstract

У дисертації досліджено теоретико-методологічні та науково-практичні аспекти процесу формування конкурентоспроможності аграрних підприємств. Враховуючи результати аналізу історичної трансформації наукової думки щодо визначення дефініції «конкурентоспроможність підприємства» запропоновано її авторське визначення, що на відміну від існуючих, враховує системність і комплементарність, ступеневість формування та пролонгованість у часі, характеризує його здатність утримувати конкурентні переваги вищого рівня, зміцнюючи конкурентний статус та виокремлює можливості до адаптації в умовах коеволюції, цифрового сільського господарства та четвертої промислової революції. Обґрунтовано концептуальні засади формування системи управління конкурентоспроможністю аграрних підприємств шляхом використання нових принципів (зміцнення конкурентних переваг, динамічної рівноваги, компліментарності), удосконалення інструментів, імплементації до управлінських систем мезорівня як середовища здійснення якісних трансформацій агробізнесу. Удосконалено сукупність індикаторів оцінки конкурентоспроможності аграрних підприємств, яка на відміну від існуючих, охоплює їх рейтингові оцінки, системи ранжування за потенціалом, рівнем, динамікою конкурентоспроможності, стимулювання нарощення конкурентних переваг, страхування й нейтралізації ризиків, індикації виробничих резервів. Доведено, що оцінку оптимального рівня конкурентоспроможності доцільно здійснювати за такими напрямами та складовими: сегментація ринку, процес реалізації продукції, інноваційна активність, рівень прибутковості, компетентності підприємства, собівартість та рівень заробітної плати працівників, лояльність клієнтів. Встановлено, що процес інтеграції суб’єктів господарських відносин до глобалізованого середовища визначає необхідність теоретичного обґрунтування рівнів формування конкурентоспроможності з метою визначення чинників впливу та сформовано організаційну структуру базових елементів формування конкурентоспроможного розвитку суб’єктів конкуренції. Доведено, що певна сукупність цих процесів становить основу системи управління, кожний компонент якої має бути спрямований на реалізацію політики, сформованої в даній сфері із функціональних підсистем, що відображено в авторській концептуальній системі управління аграрними підприємствами у процесі забезпечення підвищення конкурентоспроможності. Розроблено адаптивну модель конкурентоспроможного розвитку аграрних підприємств, квінтесенція якої базується на економетричному інструментарії та імплементації сукупності економічних і організаційних інструментів та механізмів підвищення конкурентоспроможності для нівелювання галузевих контроверсій та забезпечення формування стійких конкурентних переваг агроформуваннями за рахунок посилення дії мультиплікативного ефекту та ефекту синергії.

The thesis deals with theoretical and methodological, scientific and practical aspects of the process of forming the agrarian enterprises competitiveness. Taking into account the results of the analysis of the scientific thought historical transformation in giving the definition for "the competitiveness of the enterprise", its author's definition is proposed, which, unlike the existing ones, takes into account systemacity and complementarity, the degree of formation and prolongation in time, characterizes its ability to maintain competitive advantages of a higher level, strengthening the competitive status and outlines the possibilities for the adaptation in the conditions of co-evolution, digital agriculture and the fourth industrial revolution. The conceptual foundations of the formation of a system for managing the competitiveness of the agrarian enterprises through the use of the new principles (strengthening of competitive advantages, dynamic equilibrium, and complementarity), tools improvement, implementation of meso-level management systems as a medium for implementing qualitative transformations in agribusiness are substantiated. The aggregate of the agrarian enterprises competitiveness evaluation indicators is improved, which, in contrast to existing ones, covers their ratings, systems of ranking on the potential, level, dynamics of competitiveness, stimulation of competitive advantages, insurance and neutralization of risks, indication of production reserves. It is proved to be advisable to evaluate the optimal level of competitiveness in the following directions and components: market segmentation, product implementation process, innovation activity, profitability level, enterprise competence, employees cost and wages level, customer loyalty. It is established that the process of subjects’ integration in the field of economic relations to the globalized environment determines the necessity of theoretical substantiation of the competitiveness formation levels in order to determine the influence factors; the organizational structure of the competitive development formation basics between the competitive parties was formed. It is proved that a certain set of these processes forms the basis of a management system, each component of which should be aimed at the implementation of the policy formed in this area with functional subsystems, reflected in the author's conceptual system of the agrarian enterprises management in the process of ensuring competitiveness. The adaptive model of competitive development of the agrarian enterprises, the quintessence of which is based on econometric tools and the implementation of a set of economic and organizational tools and mechanisms for increasing competitiveness for leveling industry controversies and ensuring the formation of sustainable competitive advantages by agroformations through increased multiplier effect and synergy effect is developed.