Ефективність діагностики та лікування собак за парвовірусного ентериту в умовах клініки ветеринарної медицини «На Соколі» міста Дніпро

Abstract

Метою даної роботи було визначення епізоотичної ситуації щодо інфекційних захворювань м’ясоїдних, методів діагностики, терапевтичної ефективності лікування парвовірусного ентериту собак. Парвовірусний ентерит має всесезонний характер, але отриманні данні показують, що найвищі показники припадають на осінній (33%) та літній (25%) періоди. Згідно з отриманими даними найбільш схильні і важче переносять захворювання собаки у віці від чотирьох тижнів до шести місяців, а найменший показник відзначається у собак у віці від року і більше. Джерелом інфекції є хворі тварини і вірусоносії, які виділяють збудника в навколишнє середовище з фекаліями та блювотними масами. Є дані про збереження вірусу до 3 місяців у шерсті перехворілих тварин. Зараження собаки в природних умовах відбувається в основному аліментарним (через корми й воду), а також контактним шляхом – при обнюхуванні й облизуванні безпосередньо хворих тварин або інфікованих ними об’єктів зовнішнього середовища. Виділення вірусу з фекальними масами починають реєструватися вже на 4-й день після зараження. Фактори передачі – підстилка, предмети догляду, контамінований збудником ґрунт, повітря. Люди як механічні розповсюджувачі відіграють певну роль у передачі вірусу, особливо в клубах собаківництва. Вірус стійкий у зовнішньому середовищі: в замороженому стані залишається життєздатним упродовж одного року, за кімнатної температури – до 6 міс, при нагріванні до 60 ºС – впродовж 1 год. Не інактивується під дією ефіру, хлораміну, а також звичайних дезінфектантів. The aim of this work was to determine the epizootic situation regarding carnivorous infectious diseases, diagnostic methods, therapeutic efficacy of treatment of canine parvovirus enteritis. Parvovirus enteritis is all-season, but the data show that the highest rates are in the autumn (33%) and summer (25%) periods. According to the data obtained, the most susceptible and more difficult to tolerate the disease are dogs aged four weeks to six months, and the lowest rate is observed in dogs aged one year and older. The source of infection are sick animals and viruses that release the pathogen into the environment with feces and vomit. There is evidence that the virus persists for up to 3 months in the fur of diseased animals. Infection of the dog in the wild is mainly alimentary (through food and water), as well as contact - by sniffing and licking directly sick animals or infected objects of the environment. Isolation of the virus with fecal masses begin to be registered on the 4th day after infection. Transmission factors - litter, care items, soil contaminated with the pathogen, air. Humans, as mechanical distributors, play a role in the transmission of the virus, especially in dog clubs. The virus is stable in the environment: in the frozen state it remains viable for one year, at room temperature - up to 6 months, when heated to 60 ºC - for 1 hour. Not inactivated by ether, chloramine, and conventional disinfectants.