Формування педагогічної самоефективності викладача як невід’ємний складник його інноваційної професійної діяльності

Abstract

У сучасному освітньому просторі найбільшою цінністю визнається такий педагог, який здатний до саморозвитку та самовдосконалення у професійній діяльності, уміє адаптуватися до мінливого середовища, швидко оновлювати та нарощувати компетентності, вільно орієнтуватися в інформаційних потоках. У статті актуалізовано проблему підвищення якості професійної готовності викладачів до інноваційної педагогічної діяльності через формування їхньої педагогічної самоефективності. Розглянуто наукові концептуальні напрями визначення сутності феноменів “самоефективність” та “педагогічна самоефективність”. Так, самоефективність є здатністю людини змінювати себе, свою поведінку та досягати бажаного результату з найменшою витратою особистих та інших ресурсів, а педагогічна самоефективність виявляється в готовності та здатності викладача мобілізувати сукупність особистісних якостей, кваліфікаційних знань, умінь і методичної майстерності з метою досягнення оптимальних результатів у педагогічній діяльності. Обґрунтовано доцільність формування педагогічної самоефективності викладачів, адже викладачі з більш високим рівнем самоефективності мають вищий рівень інноваційного викладання та вміння застосовувати креативні підходи в педагогічній діяльності. Представлено основні фактори, які, на думку науковців, мають найбільший вплив на формування досліджуваного конструкту, а саме: минулий досвід успіхів і невдач, контроль за своїми професійно спрямованими діями, спостереження за професійними досягненнями інших педагогів, вербальне переконання, самооцінку та саморегуляцію, емоційний стан. Виявлено значення педагогічної самоефективності для досягнення продуктивності педагогічної діяльності та успішності просування викладачів до педагогічного ідеалу. Таким чином, попит на високоефективних педагогів, які можуть коректно оцінювати власні здібності, можливості й результати своєї педагогічної діяльності, буде зростати кожного року. In the modern educational space, the greatest value is a teacher who is capable for self-development and self-improvement in professional activities, able to adapt to changing environments, able to quickly update and increase competencies, free to navigate information flows. The article highlights the problem of improving the quality of professional readiness of teachers for innovative pedagogical activities through the formation of their pedagogical self-efficacy. The scientific essence of the phenomena “self-efficacy” and “pedagogical self-efficacy” are considered as qualities, qualification knowledge, skills and methodological skills in order to achieve optimal results in teaching. The expediency of forming pedagogical self-efficacy of teachers is substantiated, because teachers with a higher level of self-efficacy have a higher level of innovative teaching and the ability to apply creative approaches in pedagogical activities. The main factors that, according to researchers, have the greatest impact on the formation of the studied construct are presented: past experience of successes and failures, control over their professionally oriented actions, observation of professional achievements of other teachers, verbal beliefs, self-esteem and self-regulation, emotional state. The importance of pedagogical self-efficacy for achieving the productivity of pedagogical activity and the success of the promotion of teachers to the pedagogical ideal is revealed. Thus, the demand for highly effective teachers who can correctly assess their own abilities, capabilities and results of their teaching activities will grow every year.