Діагностичні критерії, ефективність лікування та профілактики пієлонефриту у собак в умовах навчально-наукового виробничого клініко-діагностичного центру UniVet факультету ветеринарної медицини Дніпровського державного аграрно-економічного університету

Abstract

Приблизно до 30% усієї патології нирок припадає на пієлонефрит. Частота появи захворювання підвищується у тварин старшого віку, та особливо сприйнятливими є собаки квартирного утримання, з уповільненим сечовипусканням. Встановлено, що пієлонефрит є однією з головних причин хронічної ниркової недостатності і нерідко обумовлює розвиток важкого гіпертонічного синдрому. За статистикою, набагато частіше хворіють на пієлонефрит самки, у яких захворювання розвивається слідом за циститом (запаленням сечового міхура) внаслідок руху інфекції вгору. У самців хворобу не рідко викликають урологічні захворювання, в тому числі камені, аденоми, запалення простати. Попри значні успіхи у вивченні етіології, патогенезу пієлонефриту, проблемними залишаються питання прижиттєвої діагностики, адже відсоток хибних діагнозів коливається в межах 20-50%. 30% of all renal pathology accounts for pyelonephritis. The incidence of the disease is increased in older animals, and dogs with delayed urination are particularly susceptible. It has been established that pyelonephritis is one of the main causes of chronic renal failure and often causes the development of severe hypertensive syndrome. According to statistics, females are much more likely to suffer from pyelonephritis, in which the disease develops after cystitis (inflammation of the bladder) due to the upward movement of the infection. In males, the disease is often caused by urological diseases, including stones, adenomas, inflammation of the prostate. Despite significant advances in the study of the etiology and pathogenesis of pyelonephritis, the issues of in vivo diagnosis remain problematic, as the percentage of misdiagnosis varies between 20-50%.